Верховний Суд підтримав висновки Черкаського районного суду щодо критеріїв перебування дітей на утриманні

Черкаський районний суд Черкаської області повідомляє, що Верховний Суд постановою від 2 червня 2026 року залишив без змін рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 6 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду, підтвердивши правильність висновків судів попередніх інстанцій у цивільній справі №707/1353/24 за заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, заінтересована особа – Черкаський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Заявник просив суд встановити факт проживання однією сім'єю з жінкою без реєстрації шлюбу, а також факт перебування на його утриманні трьох дітей з метою отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Рішенням Черкаського районного суду від 6 листопада 2024 року у задоволенні заяви було відмовлено. Цей висновок підтримали як апеляційний, так і касаційний суди.

Верховний Суд переглядав справу в межах вимог заяви щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей.

В Постанові від 02.06.2026 Верховний Суд зазначив, що під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).

Фізичні особи (в контексті розгляду цієї справи - діти) вважаються такими, що перебувають на утриманні заявника, якщо вони дійсно перебувають на його повному утриманні або одержують від нього допомогу, яка є для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні заявника закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото/ відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.

Подібний підхід до вирішення питання щодо встановлення факту перебування на утриманні mutatis mutandis викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 572/333/25 (провадження № 61-1072св26).

Крім того, метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб`єктивне право. Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, провадження № 61-17035сво23).

У цій справі, в частині, яка переглядається, щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника дитини ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судами встановлено, що ця дитина не є дитиною заявника і він не надав доказів того, що надає йому утримання в будь-якій матеріальній формі. Надання певного матеріального утримання цій дитині як наслідок їх спільного проживання із заявником, на чому наполягає останній, не означає, що дитина перебуває на повному утриманні заявника в розумінні статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому суди дійшли висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви в цій частині.

Щодо встановлення факту утримання заявником дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом із заявником, суди установили, що встановлення факту утримання однієї цієї дитини, враховуючи мету звернення заявника із заявою у цій справі, саме по собі не матиме для заявника будь-якого юридичного значення. Утримання чоловіком однієї дитини не надає йому права на відстрочку від мобілізації та виїзд за кордон. Тобто суди врахували вказану в заяві мету заявника щодо встановлення відповідного факту і дійшли висновку, що встановлення цього факту, а саме факту утримання заявником ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на час розгляду цієї справи не призведе до ефективного захисту або визнання бажаного для заявника права - можливості періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Суди у цій справі також указали, що на утримання своєї дитини від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявник сплачує аліменти згідно з рішенням суду в розмірі 1 300,00 грн щомісячно, що є мінімальним розміром відповідно до частини другої статті 182 СК України.

Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявник у цій справі не надав доказів того, що він здійснює утримання ОСОБА_4 , однак, враховуючи усі встановлені фактичні обставини цієї справи у їх сукупності, зокрема недоведеність вимог заяви в цілому, указаний висновок не призвів до неправильного висновку по суті вимог заяви.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заявник належними та допустимими доказами не підтвердив існування підстав для задоволення його заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог заяви в указаній частині.

Колегія суддів Верховного Суду у цій справі звертає увагу, що суд касаційної інстанції неодноразово звертав увагу на те, що справи про встановлення факту перебування на утриманні дітей не можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження, оскільки установлення такого факту безумовно впливає на права та інтереси іншого з батьків, який має залучатися відповідачем у справі позовного провадження за позовом особи, яка бажає установити відповідні обставини (постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 572/333/25, провадження № 61-1072св26).

Водночас, на переконання суду касаційної інстанції, помилковий розгляд цієї справи в порядку окремого провадження не дає достатніх підстав для скасування ухвалених судових рішень, висновки яких зводяться до недоведеності вимог заявника, оскільки скасування судових рішень лише з наведених вище підстав призведе до надмірного формалізму у застосуванні процесуального закону, що у цій справі є невиправданим. Крім того, касаційна скарга не містить доводів про те, що справа помилково розглянута в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року (заява № 8269/02), Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями в частині, яка переглядається, і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які в указаній частині відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили заявнику у встановленні факту перебування на його утриманні сина ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки в цій частині заявник не виконав свого процесуального обов`язку щодо доведення тих обставин, на які він посилався під час звернення до суду. У матеріалах справи відсутні докази, які безумовно підтверджують перебування на повному утриманні заявника цієї дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили у встановленні факту перебування на його утриманні його рідної дочки від шлюбу з ОСОБА_2 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки це не призведе до ефективного захисту його прав є також безпідставними. Суди виконали вимоги процесуального закону та врахували визначену заявником мету встановлення відповідного факту і дійшли висновку, що встановлення цього факту станом на час розгляду цієї справи не призведе до ефективного захисту або визнання бажаного для заявника права - можливості періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Є неспроможними також доводи касаційної скарги про те, що суди допустили дискримінаційне ставлення щодо заявника, оскільки оформити відстрочку від призову на військову службу можуть оформити як жінки, так і чоловіки, які сплачують аліменти на дитину. У цій справі висновки судів зводяться не до того, що заявник не може оформити відстрочку від призову на військову службу, а резюмують те, що заявник не довів перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Суди у цій справі виконали вимоги процесуального закону та не допустили дискримінаційного ставлення до заявника за будь-якою ознакою.

Помилковими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд переглянув справу в тій частині, яка не оскаржувалася, а саме щодо вимог про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З описової та мотивувальної частин постанови апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції указав, що оскільки заявником оскаржується рішення лише в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу апеляційним судом не переглядається, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника, що у цій справі є безпідставним.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

У своїй постанові Верховний Суд наголосив, що застосування положень законодавства щодо відстрочки від призову та інших пов'язаних прав потребує ретельного встановлення всіх юридично значущих обставин і не може ґрунтуватися лише на факті сплати аліментів чи добровільної матеріальної допомоги дітям. Саме такий підхід був застосований Черкаським районним судом, а його висновки визнані законними та обґрунтованими судами апеляційної й касаційної інстанцій.

Ця справа має практичне значення, оскільки формує єдиний підхід до розмежування понять «участь в утриманні дитини» та «перебування дитини на утриманні», що є важливим для однакового застосування законодавства судами України.

Суддя-спікер Олександр Мірошниченко