Припинення діяльності відповідача до подання позову не перешкоджає розгляду справи в господарському суді, оскільки спір виник з виконання договору постачання електроенергії між суб’єктами господарювання.

У липні 2025 року АТ «Черкасиобленерго» звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення обсягу та вартості не облікованої електричної енергії визначеної на підставі акта про порушення від 05.05.2022.

Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року (справа 707/2858/25) відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Черкасиобленерго» про стягнення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії та роз’яснено позивачу, що заявлений позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та за предметною підсудністю відноситься до компетенції господарського суду Черкаської області.

Мотиви суду

Ухвала мотивована тим, що на момент підписання договору з надання електричної енергії ОСОБА_1 була фізичною особою - підприємцем та послуги з постачання електричної енергії, здійснювались до комплексу, за адресою якого проводилась господарська діяльність, а відтак, правовідносини у даному випадку регулюються правилами ст. ст. 283-286 ГК України, а позивач, звертаючись до суду загальної юрисдикції, помилково визначив належність спору суду загальної юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з цивільних правовідносин.

Суд дійшов висновку, що припинення підприємницької діяльності відповідача до звернення позивача з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору про постачання електричної енергії, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Не погоджуючись з ухвалою суду АТ «Черкасиобленерго»  подало апеляційну скаргу, яку мотивувала тим, що cуд першої інстанції дійшов до хибного висновку, оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок порушення споживачем умов публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії до якого споживач приєднався на умовах договору про постачання електричної енергії а також положень Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ).

Факт укладення договору з фізичною особою - підприємцем та здійснення чи нездійснення ним підприємницької діяльності на об`єкті під час виявлення порушення ПРРЕЕ, ніяким чином не може бути підставою для остаточного прийняття рішення щодо визначення судової юрисдикції для розгляду справи, предметом якої є стягнення вартості необлікованої електричної енергії.

Вказало, що передумовою виникнення спору є укладення 11 лютого 2016 року між ПАТ «Черкасиобленерго» від імені якого діяв Черкаський район електричних мереж та ФОП ОСОБА_1 договору про постачання електричної енергії №268.

З 01.01.2019 відносини сторін врегульовані договором про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії №268, у зв`язку з приєднанням ОСОБА_1 до умов публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

На момент укладення сторонами публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії (2019) та у період, у якому АТ «Черкасиобленерго» виявлено порушення ОСОБА_1 Правил роздрібного ринку електричної енергії (2022), відповідач суб`єктом підприємницької діяльності не була та господарської діяльності не здійснювала.

Вважало, що Предмет спору не пов`язаний із здійсненням господарської діяльності, а лише обмежується обов`язком споживача дотримуватися Правил роздрібного ринку електричної енергії та сплачувати за спожиту електричну енергію.

Позиція апеляційної інстанції щодо віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарського суду

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За приписами ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні в справі «Занд проти Австрії» Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 зазначила, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, окрім суб`єктного складу сторін є: наявність між сторонами господарських правовідносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних правовідносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Крім того, вказала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (ст. 19 ЦПК України).

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, вказала, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ч. 1 ст. 24 ЦК України).

За вимогами ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до ст. 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з абз. 2 ст. 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

У частинах 1, 2 ст. 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з ч. 9 ст. 4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц; від 24.04.2018 у справі № 303/5186/15-ц; від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17; від 21.09.2019 у справі № 922/4239/16; від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18; від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 та інших.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж, що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц, 04.09.2019 у справі № 761/5115/17).

З наданих позивачем доказів встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 20.05.1999, номер запису 20170170000000925 та припинила підприємницьку діяльність 30.01.2017.

11.02.2016 між ПАТ «Черкасиобленерго» від імені якого діє Черкаський район електричних мереж, в особі директора Подухайло А. О. та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії №268, яким погодили умови та правила, поставили особистий підпис, а також підписали акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

Будь-якого іншого договору, укладеного пізніше між ПАТ «Черкасиобленерго» ОСОБА_1 суду надано не було.

З 01.01.2019 АТ «Черкасиобленерго» здійснює розподіл електричної енергії в межах закріпленої території Черкаської області, виконує функції, має права і обов`язки Оператора системи розподілу відповідно до постанови НКРЕКП від 16.11.2018 року № 1447.

Слід зазначити, що в акті № 268105.05.22 про пломбування речового (вилученого) доказу від 05.05.2022, в протоколі № 397 засідання комісії з розгляду актів про порушення Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 23.06.2022, де зазначено договір (особовий рахунок) №268, Акті про порушення №001102 від 05.05.2022, розрахунку по Акту №001102 від 05.05.2022 та претензії про сплату боргу за безоблікове користування електричною енергією на суму 2094587,23 грн Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 15.05.2025 вказано споживача, як фізична особа - підприємець ОСОБА_1 .

Крім того, у претензії про сплату боргу за безоблікове користування електричною енергією на суму 2094587,23 грн Відокремленого структурного підрозділу «Черкаські районні енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» від 15.05.2025 зазначено, що правовідносини із споживачем склались на підставі договору про користування електричною енергією, укладеного ВСП «Черкаські енергетичні мережі» ПАТ «Черкасиобленерго» з ФОП ОСОБА_1 №268 від 11.02.2016.

З викладеного вбачається, що звертаючись в суд з позовом АТ «Черкасиобленерго», не надало жодного доказу, що спірні правовідносини виникли із ОСОБА_1 , як із публічного договору споживача роздрібного ринку електричної енергії.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що припинення підприємницької діяльності відповідача до звернення позивача з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору про постачання електричної енергії, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 30 липня 2025 року залишена без змін.