Узагальнення судової практики

Черкаського районного суду Черкаської області щодо вирішення цивільних спорів, пов’язаних з реалізацією прав і гарантій військовослужбовців, ветеранів війни та членів їх сімей за період 2023- 2026 роки

Статистичні дані щодо кількості розглянутих справ відповідних категорій

Приклади найбільш показових справ із коротким описом проблемних питань застосування норм права з посиланням на унікальні номери справ.

За результатами узагальнення встановлено, що у період 2023 -2026 років Черкаським районним судом Черкаської області розглянуто поодинокий спір, пов’язаний із витребуванням земельної ділянки у зв’язку з повторною реалізацією права на безоплатну приватизацію.

Рішенням від 11.06.2024 у справі № 707/858/24 задоволено позов прокурора про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача у комунальну власність територіальної громади.

Судом встановлено, що первісна набувачка земельної ділянки (військовослужбовиця – третя особа у справі) реалізувала право на безоплатну приватизацію для ведення особистого селянського господарства повторно, що суперечить вимогам частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України. Доводи про те, що попереднє набуття права здійснено через представника, відхилено з огляду на відсутність доказів перевищення повноважень, у зв’язку з чим правові наслідки вчинених дій покладено на довірителя.

Встановивши незаконність первісного набуття права власності на земельну ділянку, суд дійшов висновку, що така ділянка вибула з власності територіальної громади поза її волею, що є підставою для її витребування, у тому числі від добросовісного набувача.

Застосування судами гарантій, передбачених частиною п’ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Під час розгляду справ, що виникають із кредитних правовідносин, суди застосовують передбачені частиною п’ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» гарантії, згідно з якими на період проходження військової служби під час мобілізації або в умовах особливого періоду, а також щодо інших військовослужбовців, які беруть (брали) участь у заходах із захисту держави, та їхніх подружжя, не здійснюється нарахування штрафних санкцій і пені за невиконання зобов’язань перед банківськими установами (зокрема, справи №707/2854/23, № 707/1937/24, № 707/4129/25).

Практика розгляду судами певних категорій справ окремого провадження щодо заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, пов’язаних із реалізацією прав та гарантій військовослужбовців, ветеранів війни та членів їх сімей.

За результатами узагальнення встановлено, що у період 2023 - 2026 років Черкаським районним судом Черкаської області розглянуто 37 справ даної категорії справ. В задоволенні вимог заявника було відмовлено у 5 справах, у 2 справах вимоги були задоволені частково.

В порядку окремого провадження судом розглядалися заяви, пов’язані із реалізацією прав та гарантій військовослужбовців, ветеранів війни та членів їх сімей - про встановлення фактів: оголошення особи померлою; перебування особи на утриманні; родинних відносин з метою отримання пенсії або грошової допомоги, відкриття спадщини після смерті особи; належності правовстановлюючого документа; проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні; проживання однією сім’єю з батьками, а також  усиновлення дитини військовослужбовцем; встановлення батьківства; визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, який є військовослужбовцем.

Прикладом правильного визначення юридичної природи та умов оголошення особи померлою в контексті воєнних дій, з урахуванням строків та відмежування від факту загибелі є справа 707/1240/25.

У даній справі суд підтвердив, що оголошення особи померлою в умовах війни є самостійною юридичною процедурою, яка не тотожна встановленню факту загибелі та здійснюється з урахуванням локального завершення бойових дій і спливу строків, визначених ст. 46 ЦК України.

Заява зводилась до оголошення військовослужбовця померлим для реалізації майнових прав (спадщина, соціальні виплати), при цьому заявниця фактично ототожнювала юридичну категорію «оголошення померлим» із фактичним встановленням загибелі в бойових умовах. Суд встановив високу ймовірність смерті на підставі сукупності доказів (військові документи, свідчення, відсутність даних про полон чи місцезнаходження), що дозволило задовольнити заяву в цій частині.

Ключове значення у справі мало застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 11 грудня 2024 року у справі 755/11021/22 відносно того, під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості.

Щодо тлумачення словосполучення «від дня закінчення воєнних дій» у ч. 2 ст. 46 ЦК України. Суд виходив із того, що цей момент не пов’язується із завершенням воєнного стану в Україні в цілому; відлік шестимісячного строку здійснюється з урахуванням локальних (територіальних) характеристик бойових дій. Можливий також відлік від дати події (ймовірної загибелі), якщо вона є наслідком воєнних дій, навіть за межами активної фази.

Часткове задоволення обумовлене тим, що суд чітко розмежував предмет окремого провадження (оголошення особи померлою) та фактичні обставини загибелі, які не підлягають встановленню в цьому процесуальному порядку. Тому у формулюваннях про «загибель під час бойових дій» та інших деталізованих обставинах судом відмовлено.

Прикладом підходу суду до обмеження використання окремого провадження лише випадками, коли встановлюваний факт прямо породжує юридичні наслідки для заявника є справа №707/208/24.

Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства загиблого військовослужбовця щодо її дітей та факту проживання з ним однією сім’єю без реєстрації шлюбу, обґрунтовуючи це необхідністю отримання пенсії у зв`язку із втратою годувальника та права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви: факт батьківства встановлено на підставі належних і допустимих доказів, зокрема висновку молекулярно-генетичної експертизи та показань свідків, що підтверджують походження дітей від померлого, що має юридичне значення для реалізації прав дітей на соціальні виплати.

Водночас у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю відмовлено. Суд виходив із того, що встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу підлягає задоволенню лише за умови, якщо такий факт має юридичне значення, тобто безпосередньо впливає на виникнення, зміну або припинення прав заявниці. У даному випадку заявлена мета, а саме отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника та одноразової грошової допомоги  не підтверджує наявності такого юридичного значення.

Суд встановив, що відповідно до законодавства пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї, до яких належить саме подружжя, а не особи, які проживали однією сім’єю без шлюбу. При цьому заявниця не довела ні факту перебування у зареєстрованому шлюбі з померлим, ні своєї непрацездатності, що виключає можливість реалізації цього права.

Щодо одноразової грошової допомоги, суд врахував, що на момент загибелі військовослужбовця відповідні норми закону не передбачали права на її отримання для осіб, які проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Зміни до законодавства, які включили таку категорію осіб до кола отримувачів допомоги, набрали чинності пізніше та не мають зворотної дії на ці правовідносини.

Крім того, заявниця не конкретизувала інші соціальні виплати, для отримання яких необхідне встановлення такого факту, що унеможливлює оцінку судом їх юридичного значення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що встановлення факту проживання однією сім’єю не породжує для заявниці жодних правових наслідків, а тому відсутні підстави для його встановлення в порядку окремого провадження, у зв’язку з чим у задоволенні цієї вимоги відмовлено.

У справі №707/1525/23 суд відмовив у задоволенні заяви про встановлення факту перебування двох неповнолітніх дітей на утриманні заявника.

Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні двох неповнолітніх дітей дружини з метою подальшого звільнення з військової служби у зв’язку з утриманням трьох дітей. Обґрунтовував вимоги тим, що проживає однією сім’єю з дружиною та її дітьми, фактично забезпечує їх матеріально та бере участь у вихованні, тоді як біологічний батько дітей аліменти не сплачує та участі в їх житті не бере.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, виходячи з того, що заявник не є батьком дітей і не має встановленого законом обов’язку їх утримувати, а надання матеріальної допомоги має добровільний характер. При цьому біологічний батько не позбавлений батьківських прав і не звільнений від обов’язку утримання дітей, що виключає можливість визнання заявника особою, яка самостійно їх утримує. За таких обставин відсутні правові підстави для встановлення юридичного факту перебування дітей на утриманні заявника, у зв’язку з чим у задоволенні заяви відмовлено.

Зупинення провадження у справі на підставі пункту 2  частини першої статті 251 ЦПК України у зв’язку із перебуванням сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Ключовим питанням застосування цієї норми у судовій практиці стало визначення обсягу доказів, необхідних для підтвердження наявності підстав для зупинення провадження.

Аналіз судової практики Черкаського районного суду Черкаської області свідчить про те, що в період з 2023 до 2025 суди керувалися підходом, сформованим Верховним Судом, відповідно до якого для зупинення провадження у справі необхідним є надання доказів не лише перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України у складі Збройних Сил України або іншого військового формування, а й підтвердження того, що відповідна військова частина переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання, зокрема в зоні бойових дій. За такого підходу сам факт проходження військової служби не визнавався достатнім для зупинення провадження.

Зокрема, у справі № 707/442/25, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у зв’язку з тим, що стороною надано докази перебування у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка виконує бойові завдання. Водночас у справі № 707/3690/25 у задоволенні клопотання було відмовлено, оскільки надані докази підтверджували проходження служби в органах поліції та не містили відомостей про перебування особи у складі Збройних Сил України та участь у заходах оборони держави. Аналогічний підхід застосовано у справі № 707/2802/22 (провадження № 2/707/105/23), де суд зазначив, що перебування представника сторони у складі військового формування саме по собі не є передбаченою законом підставою для зупинення провадження у справі.

Після прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року практика суду зазнала змін. Так, ухвалою від 04 грудня 2025 року у справі № 707/3762/24 суд дійшов висновку, що достатньою підставою для зупинення провадження є підтвердження факту перебування особи на військовій службі, зокрема на підставі довідки, виданої військовою частиною, оскільки в умовах дії воєнного стану Збройні Сили України вважаються такими, що переведені на воєнний стан, а додаткове підтвердження участі у бойових діях не вимагається.

На даний час саме цей підхід застосовується судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі.

У справах, пов’язаних із захистом прав військово-службовців,  ветеранів війни та членів їх сімей, коли ця особа є позивачем або відповідачем у справі,  судами за період 2023-2026 роки розглянуто 7 клопотань сторін щодо звільнення від сплати судового збору. У шести справах в задоволенні клопотання було відмовлено.

Вирішуючи питання про сплату позивачем/відповідачем, який має статус учасника бойових дій, судового збору при подачі до суду позовної заяви, суди виходили з того, що відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (далі Закон  №3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).

У статті 12 Закону №3551-XI I закріплені пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту, а у частині другій статті 22 цього Закону встановлено, що ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Суди, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду  викладені у постановах від 09.10.2019 у справі №9901/311/19, від 12.02.2020 у справі №545/1149/17, доходили висновку про те, що позивачі, які мали статус учасника бойових дій, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, не звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки їх вимоги не були пов`язані з порушенням їх прав саме як учасників бойових дій, наприклад:

• справа №707/1444/24 за позовом про визначення місця проживання дитини, звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини;
• справа №707/184/25 за позовом про стягнення заподіяних збитків не поставкою договорів будівельних матеріалів та відшкодування моральної шкоди;
• справа №707/1178/26 про усиновлення дітей.

В наведених прикладах суди ухвалами залишали позовні заяви без руху до усунення недоліків – сплати судового збору на загальних підставах.

В одному випадку у справі №707/2541/23 про розірвання шлюбу посилаючись на  п. 13 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» суд звільнив від сплати судового збору відповідача, який має статус учасника бойових дій.

Справи щодо трудових гарантій для військовослужбовців.

Вказана категорія спорів у досліджуваний період не набула поширення у практиці суду та представлена поодиноким рішенням ухваленим 23 липня 2024 року (справа № 707/1476/24).

Суть справи полягає у вирішенні спору між працівником, який проходить військову службу, та роботодавцем щодо виплати середнього заробітку за період після 19.07.2022 року - вступу в законну силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Позивач, який був увільнений від роботи у зв’язку з проходженням військової служби, вимагав стягнення середнього заробітку за період з 05.10.2021 по 28.05.2024, посилаючись на те, що за ним зберігалося місце роботи та середній заробіток, а також що роботодавець не видавав наказу про припинення таких виплат. Він також зазначав, що попередні судові рішення підтверджували його право на середній заробіток і виконувались відповідачем, однак після змін у законодавстві роботодавець припинив нарахування та здійснив розрахунок із утриманням податків, що позивач вважав неправомірним.

Суд встановив, що до 19.07.2022 року ч.3 ст.119 КЗпП України передбачала обов’язок роботодавця зберігати за працівником, призваним або прийнятим на військову службу, місце роботи, посаду та середній заробіток. Однак Законом України №2352-IX від 01.07.2022 року внесено зміни до цієї норми, і з 19.07.2022 року збереження середнього заробітку за такими працівниками законодавством не передбачено. Суд виходив із того, що норми цього Закону є чинними та підлягають обов’язковому застосуванню, а відповідно, з цієї дати у роботодавця відсутній правовий обов’язок щодо нарахування та виплати середнього заробітку. Відсутність окремого наказу роботодавця про припинення таких виплат суд оцінив як питання внутрішньої організації діяльності підприємства, що не створює і не відновлює обов’язок, який припинений законом.

Також суд врахував правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких з 19.07.2022 року у зв’язку зі зміною законодавства відсутні правові підстави для збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу, а припинення виплат є правомірним і не порушує вимог Конституції України щодо незворотності дії законів у часі. Окремо суд зазначив, що нарахування та виплата за попередні періоди вже були здійснені на виконання судових рішень, і подвійне стягнення виключається.

За результатами розгляду справи суд відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що з 19.07.2022 року у відповідача відсутній законодавчо встановлений обов’язок щодо збереження та виплати середнього заробітку, а отже, і право позивача на його отримання за цей період припинилося.

За період проведення узагальнення встановлена відсутність справ , які пов’язані з реалізацією права на житло відповідно до Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також Черкаським районним судом Черкаської області не розглядалися справи про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України грошового забезпечення, виплаченого членам сім’ї військовослужбовця під час перебування такого військовослужбовця у полоні або за інших подібних обставин.

Інші проблемні питання, під час розгляду цивільних справ, пов’язаних із реалізацією прав та гарантій військовослужбовців, ветеранів війни та членів їх сімей у судовій практиці не виникали.

Голова Черкаського районного суду

Черкаської області                                                                 Євген ТЕПТЮК

Узагальнення підготовано суддею

Черкаського районного суду

Черкаської області Олександром Мірошниченко.