Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Кримінально-правова відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень, грабіж та опір працівникам поліції: розшук, в тому числі міжнародний, затримання органами Інтерполу у Федеративній Республіці Німеччина та екстрадиція на територію України.
Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2025 року громадянина Т.Д.В. визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною 1 статті 125, частиною 2 статті 186 , частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України.
Судом встановлене 4 травня 2020 року громадянин Т. на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс кулаком правої руки два удари в ліву ділянку обличчя потерпілому 1981р.н., чим заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді забоїв з набряками м`яких тканин обличчя. Крім того одразу після конфлікту з потерпілим, за раптово виниклим умислом на відкрите викрадення чужого майна, правою рукою зірвав з шиї потерпілого золотий ланцюжок з золотим хрестиком вартістю 57120,30 грн., після чого з місця скоєння кримінального правопорушення зник.
Крім того 05 травня 2020 року в ході виконання оперуповноважені сектору кримінальної поліції Черкаського районного відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області в ході виконання покладених на них обов`язків та наданих повноважень по виявленню кримінальних правопорушень, з метою встановлення особи та опитування громадянина Т., відносно якого існували обґрунтовані підозри у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 186 КК України, прибули до його місця проживання, представились, пред`явили свої службові посвідчення та після чого запросили останнього до службового приміщення. У відповідь громадянин Т. став вчиняти активний опір, заподіявши працівникам поліції легкі телесні ушкодження.
У судовому засіданні громадянин Т. свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав повністю, заперечив свою причетність до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, просив його виправдати. Незважаючи на обрану позицію обвинуваченим, його вина у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень знайшла своє підтвердження доказами, які були зібрані стороною обвинувачення.
Суд вважав недоведеними та необґрунтованими доводи захисника щодо недопустимості доказу: висновку судово-товарознавчої експертизи оскільки експертом проведено експертизу на підставі постанови слідчого, надано чіткі і зрозумілі відповіді на поставлені запитання, експертизу проведено в порядку КПК України. Судом не встановлено порушень діючого законодавства при проведені вказаної експертизи.
В кінці судового розгляду перед судовими дебатами, обвинуваченим було заявлене застосування до нього працівниками поліції незаконних методів розслідування під час досудового розслідування.
Ухвалою суду від 06.11.2025р. було доручено прокурору в порядку ст.206 КПК України належним чином провести дослідження фактів, викладених в заяві обвинуваченого. 03.12.2025р. прокурором до суду надано відповідь про те, що під час досудового розслідування доводи обвинуваченого щодо застосування до нього недозволених методів ведення досудового розслідування кримінального провадження не знайшли свого підтвердження.
Доводи обвинуваченого та його захисників про невинуватість громадянина Т. суд вважав необґрунтованими і непереконливими. Суд критично оцінив показання обвинуваченого щодо невизнання ним своєї вини, що його дії були правомірними, оскільки його показання спростовуються доказами по справі. Такі показання суд вважав позицією захисту та намаганням обвинуваченого уникнути справедливого та законного покарання за вчинені діяння.
Доводи обвинуваченого щодо мотивів конфлікту, а саме про те, що потерпілий торгує контрафактним алкоголем, суд оцінив критично, оскільки такі доводи є фактично припущеннями обвинуваченого, не підтверджені належними і допустимими доказами, та направлені на уникнення відповідальності за вчинені діяння.
Оцінюючи зібрані у справі докази, суд вважає, що вина громадянина Т. у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена повністю.
Дії обвинуваченого суд кваліфікував:
1) по епізоду нанесення тілесних ушкоджень потерпілому - за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження;
2) по епізоду відкритого викрадення майна у потерпілого - за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого;
3) по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень поліцейським за ч.2 ст.345 КК України, як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків.
Крім цього, у судовому засіданні судом встановлено, що по інкримінованому обвинуваченому Т. кримінальному правопорушенню за ч.1 ст.125 КК України закінчились строки давності, передбачені п.1 ч.1 ст.49 КК України, оскільки від часу його вчинення минуло вже більше двох років.
Згідно ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
При цьому, суд констатує, що до суду не надходило клопотань від учасників судового провадження про закриття кримінального провадження за ч.1 ст.125 КК України за строками давності.
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали кримінального провадження, враховуючи позицію обвинуваченого щодо невизнання своєї вини та необхідності ухвалення виправдувального вироку щодо нього по всіх епізодах, суд вважав, що за ч.1 ст.125 КК України Т. необхідно призначити покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в межах санкції вказаної статті, та звільнити його від призначеного покарання за ч.1 ст.125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.1 ч.1 ст.49 КК України, відповідно до ч.5 ст.74 КК України.
Що стосується строків давності за ч.2 ст.345 КК України суд вважає, що строки давності не закінчились у зв`язку з наступним.
Кримінальне правопорушення за ч.2 ст. 345 КК України передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк, тобто відповідно до норм ч.4 ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, що мають строк давності притягнення до кримінальної відповідальності п`ять років (п.3 ч.1 ст. 49 КК України).
Згідно ч.2 ст.49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.
Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого за кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.345 КК України, розпочав свій перебіг 05.05.2020р. (тобто п`ять років за загальним правилом становить період з 05.05.2020р. по 05.05.2025р.) та в подальшому вказаний строк зупинився 07.11.2022р. з моменту зупинення провадження та оголошення обвинуваченого в розшук. Із 14.01.2025р. громадянин Т. був затриманий та перебував під вартою на території Німеччини з метою його екстрадиції до України.
Так, загальний сукупний строк, на який зупинявся перебіг давності по справі до моменту затримання громадянина Т., становить 13 місяців 26 днів (з урахуванням проміжних ухвал про відновлення і зупинення провадження). Тому, станом на момент ухвалення даного вироку строки давності за ч.2 ст.345 КК України не закінчились і він підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за вказаним злочином на загальних підставах.
Строки давності за ч.2 ст.186 КК України не закінчились.
Призначаючи громадянину Т. покарання за ч.2 ст.345, ч.2 ст.186 КК України, суд враховав характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, в тому числі тяжкого та особу обвинуваченого. Крім цього, суд враховує, що громадянин Т.___ тривалий час (більше двох років) ухилявся від суду, перебував у розшуку, в тому числі міжнародному розшуку, був затриманий органами Інтерполу у Федеративній Республіці Німеччина та екстрадований на територію України.
Суд вважав неспроможними доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не ухилявся від явки до суду.
Тому, враховуючи в сукупності всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого, суд вважає, що перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства в даний час неможливе і необхідним кримінальним покаранням для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі на певний строк. На думку суду, дане покарання відповідатиме інтересам суспільства в частині забезпечення принципу визначення необхідного та достатнього для виправлення особи покарання, яке в подальшому також сприятиме попередженню вчинення аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами.
Суд визнав громадянина Т., винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України і призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850грн., та звільнити Т. від призначеного покарання за ч.1 ст.125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п.1 ч.1 ст.49 КК України, відповідно до ч.5 ст.74 КК України.
Визнати громадянина Т. винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.186 КК України і призначити йому покарання:
- за ч.2 ст.345 КК України позбавлення волі на строк три роки,
- за ч.2 ст.186 КК України позбавлення волі на строк чотири роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Вирок не набрав законної сили .
З повним текстом вироку можливо ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/132965470
_03_03.png)
