Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відповідно до статистичних даних, загальна кількість справ що виникають з кредитних правовідносин у 2024 році склала 378 та у першому кварталі 2025 року – 153, з яких кількість цивільних справ про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики), укладеними в електронній формі у 2024 році- 156 і у першому кварталі 2025 року – 88.
Таким чином, загалом Черкаським районним судом Черкаської області за період 2024 - перший квартал 2025 років було розглянуто 244 справи про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики), укладеними в електронній формі.
В переважній більшості справах даної категорії відповідачами не подавалися відзиви на позови, а тому судами приймались рішення про заочний розгляд справи та задоволення позовних вимог.
Приймаючи рішення суди виходили з того, що договори кредиту (позики), укладені в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України “По електронну комерцію”, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
На підставі наданих позивачами доказів суди встановлювали, що електронні договори були підписані його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора та доступний, зокрема, через сайт та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Таким чином підтвердження факту укладання кредитного договору кредиту (позики) у електронній формі визнається на підставі підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що визнавалось судом (в разі не оспорювання сторонами) належними і допустимими доказами).
За період за період 2024 - перший квартал 2025 років не було фактів відмови судами в позові через недотримання письмової форми кредитного договору.
Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивачем не підтверджено достатніми та достовірними доказами факту укладення спірних кредитних договорів між первісними кредиторами та відповідачем
Справа № 707/3496/23, провадження 2/707/9724
Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд зазначив, що електронний підпис є інформацією в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають вирішальне значення для подібної справи. Якщо відповідач заперечує факт підписання документа електронним підписом і суд витребував у позивача оригінал відповідного електронного документа, то позивач має надати відповідний оригінал в електронному вигляді з доступною для сприйняття формою відображення електронного підпису. В разі ненадання такого оригіналу суд не бере до уваги паперовий доказ, на якому міститься позначка про нібито підписання його електронним підписом.
Судом витребувано від позивача оригінали спірних договорів в електронній формі з відомостями про підписання їх обома сторонами договору та з відображенням електронних підписів у доступній для сприйняття формі. Однак, на виконання ухвали представник позивача повторно надав електронні примірники спірних договорів без електронних підписів (тобто без електронних даних про проставлення відповідачкою електронного підпису).
Враховуючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку про те, що однієї лише друкованої вказівки у договорі про те, що певна особа підписала його електронним підписом, недостатньо для доведення факту такого підписання. Застосування іншого підходу призведе до абсурдної практики, згідно з якою одна лише друкована вказівка про підписання особою якогось правочину буде достатньою для покладення на особу цивільної відповідальності за невиконання обов`язків за правочином.
Суду не було надано доказів того, що відповідачка користувалася будь-якими послугами первісних кредиторів, отримувала від них одноразові ідентифікатори, здійснювала вхід в особистий кабінет, проставляла на документах електронні підписи.
Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту видачі первісними кредиторами відповідачу грошових коштів в порядку виконання кредитних договорів.
Зокрема, у матеріалах справи наявні лише розрахунки первісних кредиторів та позивача, однак розрахунки не є доказами, які можуть підтвердити реальність видачі грошових коштів особі. У матеріалах справи відсутні будь-які виписки за картковими чи банківськими рахунками відповідача, які б могли підтвердити факт зарахування коштів на її рахунок.
Відмовлено в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження факту видачі первісним кредитором відповідачу грошових коштів в порядку виконання кредитного договору. Наявні у матеріалах справи лише розрахунки заборгованості не є доказами, які можуть підтвердити реальність видачі грошових коштів особі.
Справа №707/7/25, провадження 2/707/260/25
В обґрунтування рішення суд зазначив, що розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладання договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим позивачем, а відтак, інформація зазначене в них, за умови відсутності первісних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач. У матеріалах справи відсутні будь-які виписки за картковими чи банківськими рахунками відповідача, які б могли підтвердити факт зарахування коштів на його рахунок. При цьому, у кредитному договорі відповідач та первісні кредитори погодили конкретний порядок видачі суми кредиту, проте доказів реалізації цього порядку до суду надано не було.
Також, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.
Відмова в задоволенні позову з підстав не доведення набуття права вимоги до боржника; не доведення перерахування суми кредиту відповідачу а також не доведення наявності та розміру заборгованості відповідача перед позивачем за спірними договорами.
Справа 707/2707/24, провадження №2/707/422/25
Обставини страви. 01.07.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Ш. укладено кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. За вказаним договором кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 15000 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, заборгованість Ш. станом на 28.10.2022 року, становить 53355 грн.00 коп, з яких: 15000 грн. 05 коп. тіло кредиту; 38355 грн. 00 коп. нараховані проценти.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ТОВ «Юніт Капітал» зазначило, що право вимоги до Ш. за кредитним договором №875605848 від 01.07.2021 року перейшло до товариства на підставі договорів факторингу.
Судом встановлено, що договір факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено 28.11.2018 року, зі строком дії до 28.11.2019 року.
Згідно укладених між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» додаткових угод №19 від 28.11.2019 року, №26 від 31.12.2020 року та №27 від 31.12.2021 року, було продовжено строк дії договору факторингу до 31.12.2022 року.
Встановивши факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів в день та час і на період, вказаний в договорі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 року не було, жодної визначеної вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до Ш. і сторони не могли передбачити, що 01.07.2021 року цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачем.
Крім того, суд звернув увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати саме за Договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, який був первісним при передачі вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ "Таліон Плюс".
Відхилення доводів відповідача щодо не обґрунтування позивачем заборгованості за відсотками.
Справа 707/477/24
24.05.2023 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» Договір про надання кредиту №461190-КС-003, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Законом України "Про електронну комерцію".
Зв’язку з невиконанням своїх зобов’язань за кредитним договором, у боржника станом на 12.02.2024 року утворилась заборгованість за договором №461190-КС-003 про надання кредиту у розмірі 115616,83 грн., що складається з : 26981,39 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту, 86085,44 грн. - сума прострочених платежів по процентам, 2550,00 грн. - сума прострочених платежів за комісією
Відповідач заявлені позовні вимоги визнав частково. Заперечував, щодо законності стягнення з нього комісії. Свою позицію аргументував тим, що позивачем не було надано жодних послуг, за які б мала бути нарахована комісія, щодо нарахованих відсотків вважає, що позивач їх розрахував не вірно.
Суд відхилив доводи відповідача щодо необґрунтування позивачем заборгованості за відсотками, оскільки судом встановлено, що нарахування відсотків за кредитним договором здійснювалось позивачем належним чином та у повній відповідності до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, а саме: щоденно та виключно протягом строку користування кредитом, визначеним в пункті Додатковій угоді до договору; за щоденною фіксованою процентною ставкою, зазначеною в пункті 2.4 Кредитного договору (2 % в день); за фактичну кількість календарних днів користування Кредитом, але лише протягом строку користування ним та до закінчення дії Кредитного договору (до 24 січня 2024 року); лише на залишок неповернутої суми Кредиту, що підтверджується вищенаведеними доказами , дослідженими судом.
В свою чергу відповідач не спростувала наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надала власний контрозрахунок, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15 у відповідності до якого, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.
Щодо посилань позивача на стягнення заборгованість за нарахованою комісією за надання кредиту в розмірі 2550,0 грн, суд зазначив, що передбачене умовами кредитування нарахування комісії за кредитне обслуговування договору суперечить принципу розумності, справедливості та добросовісності, а тому вимоги банку в частині стягнення комісії є також незаконними та не підлягають задоволенню.
Такий висновок суд узгодив з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).
Відмовлено в задоволенні позову з тих підстав, що кредитодавцем не надано доказів виконання своїх обов’язків по перерахуванню коштів на рахунок відповідача; належності відповідачу платіжної картки та підтвердження зарахування грошових коштів саме на цю картку.
Справа №707/1396/24
Судом встановлено, що 26.01.2022 між ТОВ«Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір № 5440887 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надає кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти з користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту25000грн, строк кредиту30 днів Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором М948966.
Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору № 5440887 від 26.01.2022 про надання споживчого кредиту; графік платежів, який є додатком до вказаного договору; паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису
Разом з тим доказів виконання кредитодавцем ТОВ "Авентус Україна" своїх обов`язків по перерахуванню коштів на рахунок відповідача матеріали справи не містять.
Також, у матеріалах справи відсутні та позивачем не надано жодних доказів про належність відповідачу платіжної картки № НОМЕР_1 , а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 25000 грн від ТОВ «Авентус Україна» саме на картку ОСОБА_1 .
Крім того, матеріали справи містять відповідь АТ КБ «Приватбанк», в якій зазначено, що карта № НОМЕР_1 не відкривалася на ім`я ОСОБА_1
Доказів щодо видачі вказаної платіжної карти та зарахування на цю карту іншим банком-емітентом матеріали справи не містять.
Тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що кредитодавцем не надано доказів виконання своїх обов’язків по перерахуванню коштів на рахунок відповідача; належності відповідачу платіжної картки та підтвердження зарахування грошових коштів саме на цю картку.
Суд відмовив з задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів поза межами строків правомірного користування кредитом.
Справа 707/2/24
Між ТОВ «Мілоан» та Г. 05.08.2021 укладено кредитний договір, за яким Відповідачу перераховані кошти на картковий рахунок у розмірі 10 000,00 грн. з встановленим строком користування на 30 днів. Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на його мобільний номер телефону.
Відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк. 12 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДіджиФінанс» укладено договір факторингу, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 102130697 від 05.08.2021 р., укладеного між ТОВ «ФК «Мілоан» та Г. перейшло до ТОВ «ДіджиФінанс». У зв`язку з вищевказаним Позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом. Станом на 29.12.2023 року за Кредитним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 45500,00 грн., з яких 10 000,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 34500,00 грн. – сума заборгованості за відсотками, 1 000, 00 грн. – заборгованість за комісійними винагородами.
Судом встановлено, що відповідно до наданого розрахунку, проценти за кредитом нараховані з 10.08.2021 до 04.09.2021 р., водночас, погоджений у договорі строк кредитування – 30 днів. Оскільки позивач не довів право нараховувати проценти на умовах договору поза межами строків правомірного користування кредиту, суд вважав, що до стягнення підлягають сума основного боргу в межах укладеного договору - 10000,00 грн., а також сума процентів, яка була передбачена умовою договору - 4500,00 грн., у загальному розмірі - 14500,00 грн.
Обґрунтовуючи рішення суд посилався на те, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий правовий висновок Верховний Суд зробив у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Підстав для відступу від вказаних правових висновків не вбачає також Велика Палата Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.
Суд застосовав принципи добросовісності, розумності і справедливості, враховуючи відсутність чіткого нормативно закріпленого механізму зменшення розміру кредитних зобов`язань.
Справа 707/856/24
19.04.2021 М. на офіційному сайті ТОВ "Мілоан" у мережі інтернет https://miloan.ua/ подав заявку на отримання кредиту № 3105957, сформовану у його власному онлайн-кабінеті на сайті товариства. Цього ж дня, між ТОВ "Мілоан" як кредитодавцем та Відповідачем як позичальником було укладено договір про споживчий кредит № 3105957, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк в 30 днів (термін повернення кредиту - до 19.05.2021) надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у національній валюті гривня, в сумі 20000 грн (п.п.1.1-1.4).
Умовами надання кредиту визначено складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту 0,00 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 0,00% від суми кредиту за договором (п. 1.5.1 договору); проценти за користування кредитом 60 грн., які нараховуються за ставкою 0,01% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 договору); стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 договору). Тип процентної ставки за договором - фіксована.
Порядок повернення кредиту, його сукупна вартість 20060 грн обумовлені графіком платежів за договором про споживчий кредит.
Указаний договір підписано його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено розділом 6 договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідач не здійснив погашення заборгованості по кредиту ні перед попереднім кредитором, ні перед дійсним, та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов`язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі вказаному позивачем 18050 грн, які підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд не погодився із розміром заявленої заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 54032,37 грн, з огляду на таке.
При вирішенні даного спору суд враховав, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004усправі №1-33/2004.
З огляду на вказані положення, суд вважав, що нарахування заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 54032,37 грн, яке фактично втричі перевищує заборгованість за кредитом, також може свідчити на не справедливі умови договору та фактично є надмірним тягарем для відповідача щодо сплати кредиту, а тому суд вважає зменшити їх у цій частині до 18050 грн.
За таких обставин, застосовуючи принципи добросовісності, розумності і справедливості, враховуючи відсутність чіткого нормативно закріпленого механізму зменшення розміру кредитних зобов`язань, суд вважав можливим і необхідним зменшити розмір заявленої позивачем до стягнення суми з 72082,37 грн до 36100 грн.
Приклад відмови в задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування позикою з підстав не доведення факту підписання відповідачем договору позики в частині нарахування відсотків за користування позикою.
Справа №707/431/24
Суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази підписання відповідачем договору позики та, відповідно, відсутні докази того, що відповідач погодився взяти позику саме на тих умовах, які вважає узгодженими позивач.
Зі змісту спірного договору позики вбачається, що він містить вказівку про підписання його позичальником за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Ухвалою суду від 21.03.2024 суд за клопотанням відповідача витребував від позивача оригінал спірного договору позики в електронній формі з відомостями про підписання його обома сторонами договору та з відображенням електронних підписів у доступній для сприйняття формі. Однак, на виконання цієї ухвали представник позивача знову надав електронний примірник спірного договору без електронних підписів (тобто без електронних даних про дійсне проставлення відповідачем електронного підпису).
Суд в рішенні зазначив, що однієї лише друкованої вказівки у договорі про те, що певна особа нібито підписала його електронним підписом, недостатньо для доведення факту такого підписання. Застосування іншого підходу призведе до абсурдної практики, згідно з якою одна лише друкована вказівка про підписання особою якогось правочину буде достатньою для покладення на особу цивільної відповідальності за невиконання обов’язків за правочином.
Висновки Верховного суду у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 є нерелевантними до цієї справи, оскільки у вказаних постановах встановлені судом обставини суттєво відрізняються від обставин цієї справи. Зокрема у постанові по справі № 524/5556/19 вказано, що одноразовий ідентифікатор, яким був підписаний договір, складався тільки з цифрової послідовності, тобто факт застосування ідентифікатору під час підписання договору був встановлений. Найголовнішим є те, що у обох вищевказаних справах, на відміну від цієї справи, відсутня обставина ненадання на ухвалу суду електронних доказів щодо проставлення електронного підпису на кредитних договорах.
В даному ж випадку до суду взагалі не було надано доказів того, що відповідач отримував від первісного кредитора певний одноразовий ідентифікатор, здійснював вхід в особистий кабінет та проставляв саме на спірному договорі позики електронний підпис. Без таких доказів неможливо стверджувати про те, що відповідач погодився на умови надання позики, які вказані у договорі. Отже, неможливо й стверджувати про законність нарахування відповідачу відсотків за користування позикою виходячи з умов, які викладені у копії договору, оригінал якого до суду не надано.
Справа № 707/922/24
Позовні вимоги задоволені в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту. В частині стягнення процентів за користування кредитом відмовлено з підстав, що факт, підписання відповідачкою паспорта споживчого кредиту не підтверджує наявність домовленості сторін щодо розміру відсотків, неустойки та інших умов кредитного договору, оскільки анкета-заява, яка була підписана відповідачкою, не містить домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, строку надання кредиту, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилань на паспорт споживчого кредиту, як складову договору. Вказана анкета-заява навіть не містить позначки про бажання відповідачки отримати певний вид кредитної картки та не містить суми бажаного кредитного ліміту.
Аналіз судової практики розгляду Черкаським районним судом Черкаської області цивільних справ про стягнення заборгованості за договорами кредиту (позики), укладеними в електронній формі за період 2024 – 1 квартал 2025 років свідчить про те, що у суддів не виникає проблемних питань, які потребують роз’яснення та відсутні пропозиції щодо додаткового законодавчого врегулювання
Голова
Черкаського районного суду
Черкаської області Євген ТЕПТЮК,
Узагальнення підготовлено суддею Черкаського районного суду Черкаської області Олександром Мірошниченко
_03_03.png)
